Нотатки з паралельної реальності

9 Лют

BB6A5876

Ми проживаємо у Львові, най туристичнішому і найбезпечнішому місті країни. Кожен наш ранок починається з кави, роботи, буденних справ, заторів, новин по телебаченню та соцмереж, в яких ми щодня, як відгомін чогось нереального читаємо новини з війни. Далекої, російсько-української війни, яку ми сприймаємо так, наче вона далеко.

BB6A5878Але проїхавши в напрямку на Схід, починається інша реальність. Багато людей в формі, блокпости, проїхавши які зразу усвідомлюєш, що потрапляєш в інший, паралельний світ. І в цьому світі третій рік війна йде уже не на сторінках. Вона в руках людей, які міцно стискають зброю, в серцях людей, які бачили загибель друзів, в очах, які ця війна навіки змінила і додала суму та холоду.

Можна зрозуміти військових – війна, це їх обов’язок. Хтось добровільно пішов у воєнкомат, хтось отримавши повістку, зрозумів, що тепер це його особистий обов’язок, а хтось пішов за покликом серця та Конституції, не чекаючи повістки і нагадування. Адже захищати свій дім, свою країну – прямий обов’язок кожного громадянина. Саме вони – загадкове явище, яке виникло в цій війні, авангард і осередок духу патріотизму та віри в перемогу. Вони – воїни добровольці.

BB6A6013Хто вони? Які вони? Заради чого вони тут, за тисячі кілометрів від дому та рідних? Чого чекають і на що сподіваються? На ці питання люб’язно дали відповідь добровольці 8-го окремого батальйону Української Добровольчої Армії.

Хтось неохоче спілкувався на камеру, ховаючи обличчя, що й не дивно – упереджене ставлення, з яким зустрічають добровольців можна відчути й на собі – досить бути просто в формі та з людьми з відповідними шевронами. А хтось став уже безстрашним після трьох років війни не боїться нічого, і готовий прямо на камеру сказати все, що думає.

Чому вони тут? Чому пішли воювати?

UntitledВолчара, боєць 8-го окремого батальйону УДА

“Тому, що це не я прийшов завойовувати цю землю, тому, що ми прийшли не просто захищати її, ми прийшли її відвойовувати в загарбників, які прийшли на НАШУ землю. І навіть в Біблії написано “не забажай того, що є у ближнього твого”, а вони забажали. І тому ми зараз тут, і не бажаємо віддавати. Бо це наша земля. І я хочу, щоб Господь врозумляв цих людей, тому, що ця братовбивча війна нікому не потрібна, гинуть люди, руйнуються сім’ї, сиротіють діти і матері. І якщо це читають росіяни, я навіть російською скажу “Одумайтесь ребята! Одумайтесь, что вы делаете. Мы такие же люди как и вы. Но мы не отдадим свою землю. Мы на ней родились. Возвращайтесь домой, останемся каждый при своем. Перестаньте убивать! И пускай Господь вразумит вас.”

Чому саме добровольчий батальйон?

8batВорон, боєць 8-го окремого батальйону УДА, майже все життя служив у Збройних силах України, де міг мати почесне звання, пристойну заробітну плату, але зараз – він боєць добровольчого батальйону.

“Найперше це дисципліна. Багато разів стикався з випадками поганої дисципліни серед бійців. Пиятство, наркоманія, дизертирство, крадіжки.Особливо крадіжки. Це починається з самого низу – від рядового бійця, і аж до вищих чинів. Ті бійці і частини, які на передку таким не займаються. А в тилу це процвітає. Начальники складів можуть обкрадати бійців, а потім продавати форму, начальник служби має ще більше повноважень. Паливно-мастильні матеріали “пропадають”, і так по всій ієрархії.

І згадавши історію цієї війни, починаючи з 2014 року, скільки було провальних операцій, де загинули люди, і за які жоден військовий керівник не постраждав. Ще одна з причин мого перебування – тут проблеми вирішуються. Немає такого, що боєць звернувся, а старший по званні відмахнувся від нього. І тут цінується людський ресурс, боєць почуває себе захищеним від невдалих наказів.”

За що вони стоять на цій війні?

BB6A5989Сова,боєць 8-го окремого батальйону УДА, на війну прийшов одразу ж після Майдану

“Кожного дня на цій війні гинуть наші. Ще сьогодні ти сидів з другом каву пив, а потім накриває арта, і все його більше немає. Немає людини, з якою ти ще 5 чи 10 хвилин тому спілкувався. Нашу війну вже так давно не признають офіційною, що можна зробити висновки, що комусь це по кишені. Ми не можемо відступити, тому, що якщо відступимо ми, вони (бойовики) займуть пів України. Якщо ми це все покинемо, то тоді питання, а за що ж тоді наші хлопці гинули? Бо Україна ж наша уся, і Донецьк, і Харків, і Маріуполь..”

 

На що сподіваються?

BB6A6091Кельт, боєць 8-го окремого батальйону УДА, до війни був звичайним хлопцем з Львівської області.

“Я пішов воювати, тому, що це моя земля. Тому, що хочу жити у вільній країні, хочу зробити так, щоб люди не їздили десь по заробітках, а жили тут, і ще до нас приїжджали заробляти. Бо наша країна дуже багата і дуже красива. І я хочу щоб наші діти, внуки в майбутньому не бачили того, що відбувається зараз, тієї війни, щоб вони жили в кращому світі, щоб їм щось залишилось.

Я не думаю зараз за себе, як собі кишені набити, чи ще щось таке. Я думаю за майбутнє, щоб воно було у нашої країни. Я пішов сюди, щоб щось поміняти, бо вже надоїли ті корупціонери, які сидять і при владі і всюди, і мене не влаштовує, що нас стає менше, а їх все більше. Я тут за то, щоб країна наша жила, щоб побратими вернулися додому цілі до своїх сімей, а хто не має сімей, щоб вони їх створили уже у новій, державі, такій за яку вони воювали, і на яку вони заслуговують.”

5hinqcikpleІ повернувшись в свою реальність варто пам’ятати про тих хто зараз там, на передовій. Тих хто стоїть зараз там, стискаючи автомат в лютий мороз заради нас усіх, щоб ми не чули пострілів з сусідніх будинків і не здригались від залпів артилерії. Щоб ми могли з гідністю будувати ту країну, мрією про яку живуть вони…

 

 

 

Немає коментарів до публікації

Написати коментар