Два слова львів’янки про вело-культуру дорожнього руху

28 Бер

12733445_946808998706058_2620150349334580986_n

Дорожня проблема для України – тема настільки заїжджена, що вже, здається, сказати нічого. Але тема культури дорожнього руху серед населення – це інша справа. І, як каже мені досвід та велика кількість знайомих з інших міст, ця проблема особливо гостро поставлена у Львові.

«Як зелене – йди, як червоне – біжи!» – так описував правила дорожнього руху по Львову якийсь перехожий, очевидно, гостям нашого міста. І такі настанови, мабуть, повинні були би бути тим червоним світлом для корінного населення.

У Харкові, наприклад, мені кілька разів злісно бібікали та загрозливо близько проїжджали повз, коли я переходила по зебрі(!), але не вважала за потрібне дозволити транспортному засобу проїхати першим.

проспект СвободиУ Львові ж, здається, до пішоходів-порушників водії ставляться достатньо поблажливо (чи не тому, що самі, вийшовши з авта, «призабувають» правила дорожнього руху?). І в харківських, й у львівських стосунках легкових автівок із пішоходами ніби панує гармонія, лише домінують різні суб’єкти. Та все ж цей сумнівний баланс порушують ще одні учасники дорожнього руху – велосипедисти!

Про них Львів почав дбати лише з наближенням до Євро-2012. Але як робилося все з метою виключно продемонструвати свою «європейськість», то таку функцію львівськівелодоріжки й виконують – суто демонстраційну. Воно то красиво, але у виграші від цього не залишається ніхто.

Частину тротуару (а місцями й увесь тротуар) забрали від перших власників – пішоходів – і віддали водіям велосипедів. Так було з велодоріжкою по проспекту Свободи (особливо попри оперний театр). В інших випадках де-юре тротуар залишився, а де-факто залишилися лише ями. Висновок: пішоходам варто навчитися літати.

12733445_946808998706058_2620150349334580986_nОсобливо мотивує до польоту “велодоріжка” на Коперника. Пішохід має або обходити автопарковки та виходити на дорогу, або все ж сподіватись, що повезе та не наїдуть.

Та не тільки в пішоходів повинні вирости крила. Доріжки для велосипедистів «ідуть у нікуди», тобто закінчуються й починаються «нізвідки». Також у Львові посеред такої доріжки може стояти… урна для сміття! Мабуть, найродючіший ґрунт теж саме під асфальтовим покриттям, бо львівські дерева ростуть або на велодоріжках, або на клаптику тротуару, який залишився після прокладання поряд велодоріжки.

Не варто, мабуть, і згадувати львівські трамвайні колії, не їздити по яких інші транспортні засоби не можуть, бо більше просто ніде. Чупринки!Така ситуація спостерігається, наприклад, по вулиці Чупринки. Навчитися культури дорожнього руху стає проблематично, якщо постійно її не дотримуватись через відсутність для цього умов.

Тому й зберегти баланс у стосунках між велосипедистами та пішоходами доволі складно. Автівки лише «заходять у гості» на тротуар, а люди іноді – на проїзну частину. Велосипеди ж з пішоходами повинні ділити одну територію, точніше останні повинні віддати свої квадратні дециметри, місцями не залишивши собі нічого.

У таких умовах важко говорити про вільне пересування всіх учасників дорожнього руху. Протискаючись одні повз одних у тих численних львівських закапелках, ми стаємо настільки морально близькими, що навіть там, де місця пішоходам достатньо, вони часто не розуміють, що «уявні велосипеди» (ну бо ж без хоч якогось велосипеда на велодоріжку – зась!) краще частіше залишати вдома.

Львівські мешканці як мінімум дивуються, прогулюючись місцем для проїзду велосипеда, а зачасту ще й огризаються та гукають «кілька теплих» навздогін. Але ж пішоходи не дерева: коли є місце, щоб пройти, не заважаючи при цьому комусь проїхати, таки варто це робити.

img_1916
І лише в деяких випадках проблему розвязали цивілізовано – поділивши тротуар порівну. Велодоріжка на вул. Дж.Вашингтона.

Очевидно, основна проблеми полягає в недостатньому розвитку велосипедної культури у Львові. Відтак небагато львів’ян їздять на роверах, тому й не розуміють містян-велосипедистів. Також, звісно, покращення культури дорожнього руху у Львові можливе завдяки покращенню інфраструктури для велосипедистів. Якщо одні будуть мати, де їхати, а інші – де йти, то й каменів спотикання буде менше.

І поки такі камені є, доведеться або навчитися їх оминати, або спотикатися кожного разу. Це вибір кожного окремого львів’янина, але доки людей, що обрали останнє, буде більше, пішоходи з велосипедистами спотикатимуться одне об одного.

Якубич Северина

 

Немає коментарів до публікації

Написати коментар