1 грудня 2013 року Майдан та Банкова

1 Гру

1386245295717

Нещодавно країна офіційно відзначала День Гідності та Свободи  –  другу річницю  Майдану, чи то пак Революції (пробачте за надуживання цим словом) Гідності. Очевидно, що медійний простір не міг залишити це поза увагою: на телебаченні, по радіо, у блогосфері численні експерти, знавці, фахівці різного ступеня освіченості – словом, весь посполитий і не дуже люд висловлював свої  найрізноманітніші  думки з приводу того, що в нас за цей час змінилося; що здобули, що втратили; хто ж, власне, ху*ло, хто зрадник,  а хто – герой тощо.


547404_1182268
im-r13Тим більше, що сьогодні одна з тих дат, яка визначилась як переломний момент від танцювального майдану з прапорцями ЄС до побиття студентів і нарешті сутичок під Адміністрацією Президента, коли півмільйона людей вийшли уже не за ЄС, а проти приниження їх гідності. Всі пам’ятають захоплений рудий грейдер, кількох хоробрих хлопців, які не побоялись віддати «беркутам» по заслузі за розгін студентів, йолку і все решта. Пам’ятають і президента, якого ще тоді найбільш радикальна публіка “полюбила” і вказала напрямок (шкода, не знайшов дороги).
Уже два роки минуло після цих подій. Проте нині, як виявилося, маємо багато адептів Третього Майдану. Вони твердять, що Ідеали Революції (с) зраджено, навколо корупція і безлад, та й узагалі, як казав Подерв’янський, скрізь пі*араси. Мабуть, краще буде назвати цих людей адептами Наступного Майдану. Слід пояснити, чому саме така назва більше згодиться, відтак дозволимо собі присвятити цьому, безумовно, вартому уваги феномену окремий абзацик-два, перед тим як перейти до своїх п’яти копійок у «майданному» дискурсі.
Споглядаючи на всі ті події тоді, і проводячи аналогію з теперішнім, зараз теж досить багато виявилось адептів Третього Майдану. Вони твердять, що Ідеали Революції (с) зраджено, навколо корупція і безлад, та й узагалі, як казав Подерв’янський, скрізь пі*араси. Мабуть, краще буде назвати цих людей адептами Наступного Майдану. Слід пояснити, чому саме така назва більше згодиться, відтак дозволимо собі присвятити цьому, безумовно, вартому уваги феномену окремий абзацик-два, перед тим як перейти до своїх п’яти копійок у «майданному» дискурсі.
Адепти Наступного Майдану – це люди, для яких найлюбіше в світі заняття – наступати на граблі історії. Вони голосять про необхідність Третього Майдану, а якщо такий станеться, то, найімовірніше, незабаром голоситимуть про необхідність Четвертого,  бо виявиться, що їх укотре зрадили. І так раз за разом. Можливо, таку любов до патерналізму можна пояснити все ще «совковим» типом мислення. Адже маємо справу з людьми, які, самі собі в тому не зізнаючись, й надалі вважають, що Партія за них має думати. Для них простіше вийти на черговий Майдан, скинути чергового президента, поставити іншого і відімкнутися, відсторонитися, як деїстичний Бог, аніж щоденно і щохвилинно думати, аналізувати і контролювати владу на всіх рівнях. Припускаємо, що серед тих, хто закликає до усунення теперішньої влади цілком можуть бути і справжні професіонали зі знанням справи та цінним управлінським досвідом, проте  це радше рідкісний виняток. Натомість мусимо розуміти, що подібні заклики навряд чи можна назвати конструктивними, адже зміна влади, по-перше, не відбувається миттєво, по-друге, не відбувається без наслідків.
На виправдання цих людей треба сказати, що підстави обурюватися в них є, причому немалі. Величезний капітал і надалі зосереджений в руках невеликої кількості людей; держава – все ще рекетир, бізнес і політика, як і раніше, не розлий вода.
Якщо коротко і по суті: в Україні все ще не зробили рішучих кроків стосовно вирішення чи не головної, на наш і Пітирима Сорокіна погляд, суспільної заковирки – проблеми розподілу приватної власності. Один сучасний російський ринковий аналітик слушно зауважив, що цієї проблеми не змогли свого часу вирішити Російська імперія, а згодом і Радянський Союз. Не вдається поки що й нам.
Проте надію втрачати рано. Ми вже домоглися збільшення повноважень місцевих громад принаймні de iure. Проте й тут нас (а весь цей час автор звертається найперше до людей, котрі не є представниками влади) підстерігає небезпека – виникнення цілого прошарку місцевих «князьків». Тому вкотре нагадаємо про необхідність тримати чиновників у шорах, починаючи від найменшого. Щодо решти, то мусимо невпинно домагатися справедливого розподілу коштів з держбюджету, витягувати з бюрократичних лещат малий і середній бізнес, але найголовніше – мислити критично і не вірити казкам, з чиїх уст вони б не точилися.

Немає коментарів до публікації

Написати коментар