Не про День студента

13 Лис

54VplHAsdL8

Хоч до Дня студента чекати ще тиждень, хвацькі промоутери львівських нічних клубів уже зараз чатують неподалік від університетів, технікумів, коледжів – у місцях концентрації цільової авдиторії, заманюють потенційних клієнтів, пропонуючи всеможливі знижки, бонуси, безкоштовну випивку «від і до» тощо. Але всі ці упадання зорієнтовані перш за все на «зелень», першокурсників, бо досвідчені, терті студенти вже й самі добре знають, де і як відзначатимуть своє, з дозволу сказати, професійне свято.


thumb-article-419x315-4015
Ваш покірний слуга й сам чотири роки як спудейський ряст топче. А тому не з чуток знає, з яким благоговінням і трепетом його колеги готуються до Цього дня, як тяжко часом вагаються, що краще: «Пікассо» чи «Санкофф»; або, скажімо, ретельно вираховують, яку оптимальну кількість «пального» на брата взяти та багато інших деталей подібного штибу. Після свята викладають у соцмережах світлини своїх славних учорашніх діянь; діляться враженнями, часом навіть досить пікантними. Словом, усе відбувається в типовому для молоді руслі. А якихось поверхневих підстав для занепокоєння й справді немає.
Проте навряд чи багато студентів хоч коли-небудь замислювалося над тим, що все-таки вони святкують. Адже 17 листопада – дата, по суті, гірка і тривожна. Вдаймося з цього приводу до короткої історичної довідки.
Jan_OpletalНаприкінці 1939 року нацистська окупаційна влада в Чехословаччині (на той час – Протекторат Богемія і Моравія) придушила демонстрацію в Празі, яку проводили студенти медичного факультету Карлового університету. Демонстрація відбулася 28 жовтня на честь річниці незалежності Чехословацької республіки. Під час цієї демонстрації студент Ян Оплетал був поранений і 11 листопада помер від ран. 15 листопада його тіло мало бути перевезене з Праги додому в Моравію. Похоронна процесія складалася з тисяч студентів, які перетворили цю подію в антинацистську демонстрацію. Однак, це призвело до різких заходів з боку нацистів, зокрема штурму Празького університету. Окупанти закрили всі чеські вищі навчальні заклади, понад 1200 студентів потрапили до концентраційних таборів. 17 листопада дев’ять студентів і викладачів було страчено без суду та слідства. На згадку про це дата 17 листопада була обрана Міжнародним днем студентів.
opletal_demonstraceЯк бачимо, між звичною гульнею вітчизняного студентства і первісним змістом цієї дати небагато спільного. У росіян з подібного приводу є влучна приказка: або труси вдягніть, або хрестик зніміть.
Хтось, можливо, звинуватить нас у занудстві та моралізаторстві, але pro domo sui скажемо, що  задумували цю статтю передовсім як спостереження та застереження. Адже йдеться тут не про те, як відзначають День студента в Україні чи як його слід було б відзначати. Що робити 17 листопада – справа самих студентів. А всілякі спроби імперативного нав’язування людям пам’яті чи шанобливого ставлення до чого-небудь виглядають сміховинно і такою ж мірою недоречно, як звучить і сама фраза «нав’язати пам’ять».
6f1ed4Наш скромний допис фактично присвячений черговій соціоісторичній профанації, маленькій, але страшній перемозі обивателя. Вкотре homo consumens, людина-споживач, перемагає homo sapiens, людину мислячу, перетворивши, по суті, поминальний день на зайву нагоду сколотити пристойний бариш для власників розмаїтих розважальних закладів.
Знову й знову стає питання короткочасної історичної пам’яті. Адже байдужість до минулого – одна з найтяжчих недуг сучасної людини. Зрештою, маємо зараз на Сході «прєлєсті русскава міра» ледь не в першу чергу завдяки нашому небажанню засвоювати уроки історії і вживати відповідних заходів на міжособистісному та державному рівні: ніхто ж не пам’ятав про імперські настрої та апетити сусідньої держави або, скажімо, про те, що кандидат у президенти має за плечима дві судимості. Часто пам’ять узагалі сягала тільки моменту, коли перед останніми виборами роздавали задурно крупи (знов-таки homo consumens торжествує, еге ж). А потім доводилося згадувати гірку Пархімову мудрість: «Бачили очі, що купували, тепер їжте, щоб повилазили».
А тепер, любий читачу, мораль, чи то меседж, як нині прийнято казати: нічого не забувай і завжди будь пильним та критичним, куди б ти не йшов: святкувати чи голосувати.
Замість післямови:
Хтось із читачів, либонь, скаже, що весь цей допис – то тріск тернини під казаном, а на додаток процитує Олдоса Гакслі, мовляв, те, що люди не вчаться на уроках історії – найголовніший урок історії. З чим ми вимушені погодитися, проте тільки почасти. І, взявши на озброєння слова не менш видатного літератора, скажемо, що світ, імовірно, врятувати вже не вийде, але окрему особу – завжди можна.

Н.В

Немає коментарів до публікації

Написати коментар