Інквізиція по-львівськи, або як “знаходять відьом у раді”

8 Жов

4ag2AhCLzsg

Все більшого розголосу набуває скандал стосовно відставки начальника управління культури міської ради Ірини Магдиш, яка дозволила собі в інтерв’ю газети “Українська правда” висловити погляд адекватно мислячої частини населення про церкву та її роль в занепаді культури міста Львова: “В городе живет почти миллион человек, у которых свои совсем другие бытовые и культурные потребности. Есть районы, где вообще ничего нет – ни одного культурного центра, ни одной библиотеки, театра или кинотеатра. Это мертвые районы в культурном смысле.

V6EVtLVLF5IЕдинственное развлечение для людей в таком районе – церковь. И церковь начинает на этом жировать и злоупотреблять страшным образом. В одном из таких районов в каждой школе в вестибюле стоит фигура Божьей матери, обложенная цветами, такой алтарь маленький. Иногда я там заставала моменты, когда во время уроков дети стояли как на линейке перед этим алтарем, а пастор правил службу. На мой вопрос, почему дети здесь, а не на уроках, никто не нашелся что ответить. Это их деньги. Их прихожане – это их деньги, а прихожан надо воспитывать с малых лет. Если человек привык ходить в церковь как на единственное развлечение в своем мире, и вносить пожертвования, то церковь будет процветать. Я не против религии, это личное дело человека. Но церковь не должна быть единственной институцией и культурным предложением. “. За ці слова і поплатилась посадою пані Магдиш.

12112011_461475720723417_1497854095517790678_nПісля гнівної відповіді ортодокса УГКЦ Юстина Бойка, який, здається, навіть не може уявити собі, що, окрім отари вірян, у місті Львові є ще якісь мешканці (скажімо, ті, котрі вірять в ідеали науки, мистецтва, зрештою, у Конституцію України, де, нагадаю, задекларовано світський статус нашої держави), чинний міський голова Андрій Садовий просто-таки блискавично відреагував на своїй сторінці у соц. мережі вибаченнями на адресу віруючих.

kpcTNXomkrsТак, справді, на носі вибори, а основна частина електорату – паства всесильної УГКЦ. Чому б не знехтувати тверезим поглядом, якщо розшаркатись перед церковниками простіше й вигідніше, ніж догодити порівняно незначному відсотку мислячого населення? Можна було б дійсно розвивати не лише кнайпи на Площі Ринок, а й інфраструктуру за межами Центру: створювати бібліотеки, відновлювати лікарні, реставрувати музеї та культурні пам’ятки, наприклад. Але все це менш прибутково, ніж будівництво 120 церков у самому лише Львові. Через те й звільнили начальника управління культури, що розвиток культури як такої нікому, вочевидь, не потрібен. Ласкаво просимо в епоху темного середньовіччя, панове.

Справді, краще мати отару – громаду на зразок тих, які й досі можемо
ACi8Z6hUvuYвіднайти у віддалених селах Львівської області: там немає належних шкіл, люди напівграмотні, зате голосують так, як скаже священик. І це не міф, і не для красного слівця сказано – можна на власні очі пересвідчитися в цьому коли заманеться, просто проїхавши кількадесят кілометрів від Львова. Як мешканець спальних, розташованих поза центром, районів міста, можу з певністю підтвердити факт, що більшість з них нагадує Гваделупу чи Колумбію, де ледь не в кожному під’їзді ставлять вівтар, а на дитячому майданчику – хрест. Мешканцям під’їздів, звісно, є від того плюс: пияки «менше сцєють на матінку бозку» і не плюють на сходову клітку. Але все ж свідомість мас вражає несмаком і деградацією.

aORMcuhMNbc

Не краще становище і з освітою внаслідок проникнення в навчальну програму таких, з дозволу сказати, дисциплін, як християнська етика й релігієзнавство. Чомусь в обов’язковому порядку вчать не історію релігій світу загалом, а доктрини правлячої УГКЦ. Чомусь забувають, що у світській, багатонаціональній державі дітям не можна нав’язувати приписи й догми однієї конкретної релігії. І покликання школи – пробудити інтерес до знань, а підлаштовуватись до суспільних норм діти й самі навчаться. Уроки є для того, щоб засвоювати знання, а не ходити примусово на причастя й сповіді. Позиція міського голови уже знайшла відгук в креативах мешканців і ще довго буде зринати на сторінках Інтернету, адже паплюження базової потреби в розвитку культури міста – це вже занадто. Занадто багато поколінь терпіли несмак і нав’язування ідей, які віджили своє ще в Середньовіччі. Здається, годі вже. Приклад нероздільної церкви і держави уже є просто під носом – наш сумнозвісний “сусіда”. З діяльністю Московського патріархату та її наслідками знайомі усі.

Немає коментарів до публікації

Написати коментар