Автостопом по Європі і світу

7 Сер

imnjsjk12c4

З Іриною Шаповал, відомою мандрівницею, екстрималкою і просто чарівною дівчиною знайомі давно. Це одне з тих знайомств, коли радієш, що доля подарувала шанс познайомитись з настільки неординарною людиною, яка розширює твій світогляд. Кожен раз, коли розмови заходять за подорожі, зокрема автостоп, не можу не згадати її, адже вона встигла майже пів світу об’їздити і побачити. До речі зупинятись на досягненому не збирається, мріє відкрирти ще безліч країн і  нові горизонти. Про те хто вона, і яким чином подорожує, вирішили запитати її саму.

 

1-mdnx-8dwm

Як прийшло усвідомлення подорожувати автостопом по світу? З чого все почалось?

Я багато подорожувала по Україні і мені це подобалось. Закордон боялась їздити, бо в голові було багато рамок – візи, мова, гроші, питання комфорту і т.д. Я довго наважувалась – читала різні форуми, спілкувалась з мандрівниками. Одного разу мій знайомий, який об’їздив біля 25 країн автостопом, сказав вирішальну фразу «Найважче в подорожі – це встати з дивану». Мені потрібно було лише зробити перший крок, а далі все йшло як по маслу. Спочатку я з’їздила в Молдову, потім в Абхазію, а потім, як то кажуть, «понеслось».

Скільки країн ти уже встигла об’їздити?

Насправді небагато. На даний момент 33. З них так щоб об’їздити, зрозуміти, насолодитись – не більше десяти. Багато країн я проїжджала «транзитом». Наприклад, в подорожі по Балканам я відвідала 11 країн за місяць. Це було дійсно «так швидко, так сильно й так мало». Добре досліджені мною країни Кавказу, де я на даний момент вже вдруге, Молдова, деякі країни Європи, Марокко. Скоро я поїду в велику подорож Азією, де у мене буде можливість більше насолодитися кожною з країн, нікуди не поспішаючи.

Яка подорож запам’яталась найбільше? Розкажи про найкумедніший випадок який трапився і найбільше запам’ятався.

f1bkefoobfy

Зі мною постійно трапляються кумедні випадки, я не можу виділити одну найбільш важливу подію. Кожна країна чимось своїм запам’яталась. На Кавказі, наприклад, місцеві багато п”ють і запрошують до себе в гості, що не може не бути пригодою кожного разу. В Європі було багато непорозумінь з хостами і навіть з міліцією (коли я в Німеччині ходила по автобану і мене за це оштрафували), в Марокко місцеві аборигени завжди стараються тебе перехитрити і надурити. Без цих пригод подорожі були би неповноцінні. Якщо все іде по плану, не стається ніяких проблем, то це нецікаво.

Які труднощі доводиться долати при такому стилі подорожей і як ти з цим справляєшся?

Мабуть перша проблема, з якою я зустрічаюсь постійно – це питання комфорту. В бюджетних подорожах постійно мусиш підлаштовуватись під все найдешевше або безкоштовне. Ночувати у місцевих, їсти перекусами, багато ходити пішки, рідко відвідувати душ. В принципі, до всього з часом звикаєш або знаходиш альтернативи. Також в дорозі мені постійно потрібно працювати. Я не вмію відкладати, а потім подорожувати на те що відклала. Я постійно в дорозі, тому раз в декілька днів мені потрібно сідати і працювати. Це буває досить важко зробити, якщо ти наприклад у віддаленому куточку країни, де про інтернет тільки чули. Або банально не хочеться сідати за ноутбук, якщо навколо море, пальми і сонце. Часто буває що я просто втомлена і мені не до роботи, хочеться просто поспати або погуляти. Потрібно заставляти себе попри все небажання сідати за ноутбук і строчити букви. Наприклад, як я роблю це зараз. В нас стоїть палатка на березі моря в сонячному Кобулеті. Хочеться купатися, загаряти, пити вино і їсти персики. Але писати теж колись потрібно. (прим.ред. – Ірина працює фрілансером, копірайтером).

zzjvn02vn3g

Як відбувається планування подорожі? Бюджет мандрівки?

Планування починається з ідеї. Мільйон ідей на рахунок подорожі постійно крутяться в моїй голові. Ідея «виношується» деякий час, поки не знаходиться однодумець або дешевий квиток в потрібному напрямку. Як тільки фундамент покладений, я сідаю за планування маршруту. Якщо я сама, то планую собі не більше 500 км в день автостопом. В проміжних точках шукаю хостів по каучсерфінгу і відправляю їм реквести за тиждень-два. Коли подорожуєш з кимось і з палаткою, то все простіше – куди доїдемо, туди доїдемо, там і заночуємо. А на карті лише позначки тих місць, які ми обов’язково хочемо побачити.

Бюджет я майже ніколи не планую. Як я вже казала, у мене немає ніяких заощаджень і я не вмію відкладати гроші. Якісь пожитки з того часу, поки я сиджу вдома, плюс те, що зароблю по дорозі написанням текстів.

Що робити коли все йде не за планом, а ти в чужій країні?

Кричати, плакати, битись в істериці, винити у всьому богів всіх конфесій. Так я думала, доки сама не стикнулась з такими ситуаціями. Завжди якийсь вихід приходить, що б не сталося. В мене далеко не завжди все іде за планом, скоріше навпаки. Плани постійно коректуються, маршрут постійно змінюється. Я б не змогла подорожувати за точним планом, мені так не подобається. Я по натурі людина імпульсивна, енергійна. Мені потрібні постійні пригоди, бо без них немає сенсу подорожувати.

d5hnmzyrbx0

Подорож автостопом – наскільки це безпечно?

Насамперед, подорож в машині, своя вона чи не своя – це вже небезпечно. Водії і пасажири на дорогах вмирають набагато частіше, ніж парашутисти. В автостопі проблема в тому, що кожного разу ти сідаєш в машину до невідомої людини. Ти не знаєш, як вона вміє керувати автівкою і що у нього в голові. В мене були випадки, коли водій гнав по трасі 220 км\год, просто щоб показати мені, що він крутий.

Але ж зрозуміло, що підтекст цього питання стосується не питання аварійності, а питання жіночої безпеки під час подорожі в чужій машині.(прим. ред. – Більшість подорожей Ірина подорожувала сама, без компаньйонів).

Не буду брехати, подорожувати дівчині самій дійсно небезпечно. Набагато небезпечніше, ніж в парі з хлопцем. Багато в чому все залежить від того, як ти поводиш себе в окремих ситуаціях з водіями. Не можу не сказати, що досвід грає велику роль. Потрібно бути трішечки психологом, щоб розуміти, що робиться в голові водія і як зробити так, щоб його думки повернулись в потрібному напрямку. Зрозуміло, що якщо ти молода красива дівчина, сідаєш в машину до пузатого далекобійника, який місяць не бачив особу жіночої статі, то в нього 99% (залишимо один відсоток під нетрадиційно орієнтованих і люблячих жонатих чоловіків) з’являться думки про те, щоб «провести з тобою час». Він не насильник і не маньяк, він хоче добитись своєї цілі «заливаючи і підкатуючи». Він буде дивитись, як ти на це реагуєш і робити свої висновки. Якщо ти будеш соромитись, червоніти і щось невпевнено говорити, він буде йти далі і добиватись своєї цілі. Якщо ти на першому етапі розмови дасиш йому зрозуміти, що ти тут не для того, скажеш йому це жорстко і без жодних сумнівів, то скоріш за все, він перестане думати про це. Навик спілкування з водіями приходить з часом, а також багато в чому залежить від характеру.

Мовний барєр? Як ти його долаєш в країні, де не всі знають англійську?

Англійська насправді добре допомагає лише в Європі. Там, де англійська не допомагає, я стараюся вивчити хоча б декілька слів або речень на місцевій мові, щоб хоч трошечки спілкуватись з місцевими. Часто граю в крокодила, пояснюю що мені потрібно руками, малюю, танцюю – роблю все можливе, щоб мене зрозуміли. Насправді, досить сильний бар’єр знаходиться у нас голові. Це він не дає нам спілкуватись з іноземцями. Посадіть поруч двох дітей, які не знають спільної мови, і вони за десять хвилин будуть гратись разом. Посадіть двох дорослих, і вони декілька годин будуть старатись пояснювати один одному, хто де працює.

Що порадиш починаючим автостоперам, або тим, хто завжди хотів, але не знає як це втілити?

Встаньте з дивану.

Як друзі і близькі ставляться до твого стилю життя?

В більшості і ті, і другі звикли. Деякі просять привезти сувенірники з різних країн, деякі питають порад і мотивації. Мені приємно надихати людей на подорожі. Завдяки моєму блогу вконтакті, я постійно отримую повідомлення від людей, які завжди мріяли подорожувати і нарешті зробили якийсь невеличкий, але крок назустріч своїй мрії.

Батьки ставляться неоднозначно. Мій тато в молодості був альпіністом, мама парашутисткою. Вони обидва з самого дитинства привчали мене жити в палатці, готувати в походах, брати з собою поменше речей. В екстремальній сім’ї до такого дійсно ставляться простіше. В них не виникає питання «в кого ти така вдалась». Але зараз мою маму все більше цікавить питання сім’ї. Вона вже хоче внуків, а я тут в Азію на півроку зібралась. Мені важко пояснити батькам свою жагу до подорожей і чому я роблю це саме в такому стилі. Вони мене не дуже розуміють, але що ж з цим зробиш. Як кажуть, «понять и простить».

Які плани на майбутнє? Куди плануєш помандрувати далі?

В кінці вересня я лечу на Філіппіни, де почнеться моя велика азіатська подорож. В країні семи тисяч островів я проведу майже два місяці, після чого планую рухатись в Малайзію, Індонезію, Бруней, Тайланд, Камбоджа, Лаос, В’єтнам, Китай. Новий рік планую зустріти десь на Балі. А загалом ця подорож займе у мене 6-8 місяців. Я не займалась детальним плануванням цього тріпу, я не знаю, де я буду жити, що їсти, де працювати і т.д. Але я і не хочу планувати це так детально. Подорож має бути саме такою – спонтанною, насиченою і екстремальною.

Залишається побажати Ірині лише попутного вітру, щоб усі плани та мрії втілились в життя, і відвідавши заплановані країни, вона могла розповісти нам ще багато цікавих мандрівних бувальщин.

Немає коментарів до публікації

Написати коментар